Блукач: Архетип для свого часу?

Енн Ширер

( переклад Швидкий Андрій 13.05.2025)

За різними підрахунками, у ці дні зміни тисячоліть щонайменше одна людина з кожних ста двадцяти жителів Землі вимушена тікати. Привілейовані молоді люди з заходу обирають цю можливість, використовуючи свій академічний рік, щоб помандрувати світом, тоді як деякі з їхніх ровесників блукають вулицями міст у пошуках дверей, в які можна заскочити на нічліг. Більш старші люди збираються в аеропортах, щоб перетворити туризм на глобальну економічну силу. У всесвітній павутині фіксованість часу і простору була «віртуально» скасована. Блукаючи де і куди завгодно за ціною місцевого дзвінка, ми знаходимо таку перспективу, коли «поруч» має таку ж цінність, як і «далеко»? У певному сенсі, ми всі зараз є мандрівниками, не лише технологічно, але й інтелектуально. Де колективна визначеність і якісь фіксовані точки у нашій множинності постмодерну?

На чому б велич не вичерпала себе, - “каже «І Цзін», - одне є безсумнівним: вона втрачає свій дім. Звідси випливає образ мандрівника” (Wilhelm, 1975, p. 216). Образ гексаграми 56-Лу, Мандрівник - це вогонь на горі. Говорячи алхімічною мовою, ми бачимо тут образ мінливого і незмінного. Але в наші дні може здатися, що важко розгледіти твердість незмінного орієнтиру за мерехтливою мінливістю полум'я, яке то вабить своїми образами, то заряджає енергією, то жахає своїми руйнуваннями. Наприкінці другого християнського тисячоліття досить часто здається, що велич справді вичерпала себе. Єйтс все ще може викликати як жах таких днів, так і страхітливу тугу за чимось іншим:

Наш шлях - спіраль, і вже без сподівань - Сокольника не може чути сокіл;

Центр похитнувся в пеклі руйнувань, Анархія царює і неспокій.

Кривава хвиля весь накрила світ, Вона невинних першими катує - Їх "церемонії" безсилі проти бід, А нечисть у безкарності лютує!

Нам одкровення є про ці часи -

То наближається Пришестя друге.2 (Переклад: Татьяна Даниленко, 18-21.10.2023)

1 Версії цієї статті були представлені Незалежній групі аналітичних психологів у Лондоні, юнґіанським семінарам Херефорда та Лімбусу в Девоні. Дякую всім, хто долучився до цих обговорень та збагатив моє мислення. Також дякую Майфанві Ріс та Енн Хьюз за те, що щедро надали мені свої роботи відповідно про «Гестію» (дисертація IGAP) та «Гестію та Гермеса» (проект для отримання диплома післядипломного консультування, Корнуоллський коледж); обидві були дуже цінними.

2 Things fall apart; the centre cannot hold Mere anarchy is loosed upon the world.

Тож чи не народиться якийсь грубий звір, який навіть зараз «повзе народитись до Вифлеєму»3, попри нашу неуважність? У день, коли я почала писати цю статтю, BBC оголосило, що найулюбленішим словом британців є «serendipity», або «здатність робити щасливі та несподівані відкриття випадково» - не лише через його милозвучність, але й тому, що воно описує те, як багато хто з них ставиться до способу власного життя. Тим часом старші у розпачі кричать молодим: «Коли ж ви вже заспокоєтесь?», а ми ненавидимо жебраків і біженців за різкість, з якою вони демонструють нам наш власний страх втрати, загрозу того, що нас теж затягне у світ, центр якого поступився місцем анархії. Ми можемо прагнути вирватися з нудьги наших щоденних турбот, дати волю нашій мандрівній жадобі, купити собі лотерейний квиток, який дарує нам Wanderjahr4. Але ми також знаємо, що на тих, хто мандрує, може чекати щось жахливе. “Наче це початок небезпечної пригоди, маленький хлопчик бере руку старшого, і вони йдуть за третім хлопчиком через площу…”. Так Блейк Моррісон згадує своє дитяче знайомство з історією Дитячого хрестового походу. Так само він починає свою розповідь про вбивство Джеймса Булджера, ліверпульського дворічного хлопчика, який заблукав і був забитий до смерті двома хлопчиками, всього на вісім років старшими за нього (Morrison, 1997, p. 1).

Рух від захоплення до жаху - відомий. У багатьох північноєвропейських мовах слово «блукати» асоціюється зі словом «змінюватися». У давньотевтонській мові

«блукати» означає «обертатися, віяти», у давньоанглійській - «здригатися, вагатися, відхилятися». Отже, вже тут «змінюватись» несе в собі образи невпевненості, дезорієнтації; вже є відчуття обережності, стримування, звертання з обраного шляху. Вже перше визначення блукання несе в собі двозначність: «пересуватися туди-сюди без визначеного шляху або певної мети; ходити без діла або неспокійно; не мати постійного місця проживання або перебування». Може бути дуже приємно

«прогулюватись». Але навіть слово «прогулюватись» теж має темні конотації, через передбачувану асоціацію з «sauntrell» - «удаваний святий», або той, хто «вдає із себе святого».5 А «блукати» закручує власну спіраль: «відвертатися від мети; відхилятися; виходити з-під контролю розуму чи совісті; впадати в моральну чи інтелектуальну помилку; бути незв'язним, безладним у думках, марити; шаленіти». «Дотепність старого може блукати там, де він помирає», - каже Теннісон (1959, с. 293). Але ми знаємо, що

The blood-red tide is loosed, and everywhere The ceremony of innocence is drowned.

Surely some revelation is at hand Surely the Second Coming is at hand

(Yeats, 1992, p. 184)

3 вірш, наведений вище закінчується троками:

То час страшного звіра настає - До Віфлієму народитися повзе?..

4 "Wanderjahr" (у перекладі з німецької — "роки мандрівки") — це термін, який використовувався

для опису періоду подорожей та навчання, традиційно для ремісників та деяких інших професій, після завершення навчання та до початку фактичної роботи. Це час для посилення навичок, набуття досвіду та розширення кругозору через подорожі та роботу в різних місцях. Поняття "Wanderjahr" також може відноситися до періоду подорожей та самоосвіти для інших людей, наприклад, після закінчення школи або університету, до початку роботи. В Британії та США існує традиція брати “академічний рік” після завершення навчання до того, як виходити на роботу.

5 Українською мовою такий контекст відсутній, але слово “прогулюватись” може нести в собі негативну конотацію через спорідненість зі словом “прогул”, “прогулювати”

втрата свідомості не є прерогативою ні дуже молодих, як Джеймс Булджер, ні дуже старих.

Досліджуючи цю внутрішню еволюцію, до якої блукання, як не парадоксально, приводить нас, я піддалась спокусі, можливо, неминучій, заблукати. З'явилися інші архетипічні образи та патерни, особливо дві пари: Гермес і Гестія та Пуер і Сенекс. Перші згадуються разом у гомерівському гімні до Гестії, і їм часто поклоняються разом. На перший погляд, Гермес може здатися самим взірцем мандрівника. Як пише Керенський: «Гермес постійно перебуває в дорозі»; він є enodios («при дорозі») і hodios («належний до подорожі») (1987, с. 15). Гестія навряд чи може здаватися більш протилежною цьому богу, найдружнішому до людей, з'являючись як все те, чим не є мандрівник. Вона ховає своє обличчя, нікуди не йде. Проте Зевс цінує її понад усі божества, і ми знаємо, наскільки важливо дбати про її вогнище як про нерухомий центр, самий фокус нашого мінливого світу. Рух і нерухомість - виражені більш негативно, як неспокійна плинність і кисла жорсткість, запаморочливе ширяння і свинцева застиглість - є і в другій архетипній парі, і Джеймс Гіллман передбачив боротьбу між Пуер і Сенекс як домінуючий архетипний стан останньої чверті останнього десятиліття другого християнського тисячоліття (Hillman, 1967). І, звичайно, їхні сучасні конфлікти не потребують особливих пошуків («Коли ти вже заспокоїшся?»).

Проте сутність того, хто блукає, як мені здається, - це якість безцільності, відсутність напрямку чи стримування, «ходіння без діла або неспокійне блукання»(опис за словником). Це не «мандрівка», яка завжди має мету, якою б прихованою вона не була. Це також не властивість Гермеса, який як бог кордонів і герметичності, а також мандрів і крадіжок, містить у собі власні протилежності. Ніщо не було безладним у голові цього неперевершеного хитруна, посланця богів, творця зв'язків між верхнім і нижнім світами! (До Гестії ми ще повернемося).

Знову ж таки, хоча енергія Пуера може здатися ближчою до енергії блукаючого, це не зовсім так, що хлопчик безцільний. Як ми знаємо, сам Юнґ може бути досить негативно був налаштований щодо цієї фігури. Наприклад: «ідентичність з пуером означає психологічну легковажність, яка не може зробити нічого кращого, ніж перерости саму себе» (Jung, 1931, p. 82). Він також може бачити в цьому фундаментальне значення: «puer aeternus означає справді твою найвідданішу спробу досягти власної істини, твоє найвідданіше підприємство у творенні твого майбутнього, твоє найбільше моральне зусилля» (Jung, 1929, p. 279). Гіллман, звільняючи puer-а від першого з цих розумінь для феноменології духу, надає архетипу іншого значення: ностальгічної туги (pothos) за тим, що не може бути отримане. «Коли pothos представлений на вазі... як малюнок колісниці Афродіти, ми бачимо, що pothos є рушійною силою, яка рухає бажання, як частина любові, що ніколи не задовольняється фактичним коханням і фактичним володінням об'єктом» (1974, с. 54).

Саме цієї рушійної сили, цього рушійного бажання, здається, критично бракує блукаючому - нестачі, яку можна знайти і в багатьох сучасних незадоволених. Проте ці мандрьохи теж можуть мати свої прагнення, за умови, що вони мають засоби для їх реалізації. Ми навіть можемо розглядати глибинну психологію з її прагненням контакту з несвідомим, яке за своєю природою має бути дифузним і неспрямованим, як один із проявів мандрівної жаги минулого століття; безумовно, хмара сучасних терапій - з їхньою активною уявою, візуалізаціями, керованими фантазіями, регресіями в минуле життя, переродженнями і рештою - лише підкреслила цінність, яку надають мандрівкам розуму в наш час.

Звісно, в цій методиці немає нічого нового, адже вона відома нам ще з тих часів, коли ми вперше були змушені мандрувати з Вордсвортом і його нарцисами.

Як без країв Чумацький шлях Зірками сяяв й мерехтів,

Так їх потік незмірний тяг Уздовж затоки берегів:

З десяток тисяч тих квіток Гойдав навкруг палкий танок.

Танцюють поруч хвилі теж, А квітів ще жвавіший біг – Поет щасливим є без меж В околі радощів оцих:

Дивився я та й думку мав, Яке багатство я надбав:

Бо в час, як на канапі ліг, Замислившись, чи без мети, Ізнов пригадувати їх

Є привілеєм самоти,

А серце тішиться з думок

І до нарцисів йде в танок.6 (Переклад: Юрій Пивоваров)

Хіба це не той самий матеріал роботи уяви, який також є терапією психіки? Ми знаємо, як дозвіл розуму «блукати самотньою хмарою» може підняти нас над долинами і пагорбами свідомості в несвідомі нескінченності галактик і океанів; ми знаємо цінність цього abaissement du niveau mental7, цієї вільної задумливості, яка виводить нас на межу між свідомістю і несвідомим, де можна знайти уяву.

І ми знаємо, якою енергійною може бути свобода цієї безмежності. Мандруючи, нам всюди раді! Так кажуть про Дурня в Таро, єдину карту в колоді поза ієрархією чисел, здатну замінити їх усіх. У марсельській колоді він стоїть праворуч, образ самодостатності з провізією через плече, посохом у руці; маленький собачка, що

6 Continuous as the stars that shine And twinkle on the milky way

They stretched in never-ending line Along the margin of a bay...

I gazed - and gazed--but little thought What wealth the show to me had brought:

For oft, when on my couch I lie In vacant or in pensive mood, They flash upon that inward eye Which is the bliss of solitude;

And then my heart with pleasure fills, And dances with the daffodils.

(Wordsworth, 1888, p. 205)

7 зниження рівня розумового розвитку(фр)

шарпає його обшарпані штани, напевно, не дасть йому зробити крок у прірву через край урвища. Чи не той це Дурень, який “блукає крізь події, але в кінці кінців завжди отримує приз, той, хто «символізує основну справжності і цілісність особистості... більш важливу, ніж інтелект, самоконтроль чи будь-що інше?” (von Franz, 1974, p. 185) Чи є в цьому блуканні щось більш мудре, щось від Дурня, який подорожує з королем, щоб підважити пихатість монархії, мандрівці, вжитої щоб врівноважити надмірність влади? У своєму есе «Про психологію фігури трикстера» Юнґ пов'язує ці два моменти, пов'язуючи алхіміка Меркурія з простаком; він згадує внутрішній психічний досвід, який проявляється як феномен полтергейсту, чия очевидна безцільність донині висміює основну науку, та Свята Дурнів, які не менш шокуюче перевернули з ніг на голову ортодоксальні ритуали та вірування середньовічної церкви (Jung, 1956a).

Але якщо нам потрібен цей мандрівник, щоб привнести гнучкість у нашу надмірну впевненість і химерність, ми також знаємо, що він може нести в собі власну інфляцію. Таро Уейта, вперше опубліковане в 1910 році, зображує Дурня як юнака в зеленому галерейному одязі, його посох обміняли на квітку, звернену вліво, сонце свідомості прямо за його спиною, коли він дивиться вгору, лише в одному кроці від краю прірви, над якою він неодмінно спіткнеться. Буклет, що супроводжує цю колоду, спирається на праці самого відомого окультиста, і він дійсно дає однобоке уявлення про значення Дурня: «безумство, манія, екстравагантність, інтоксикація, марення, несамовитість, зрада (sic)». Перевернуте: легковажність, відсутність, розділеність, недбалість, апатія, нікчемність, марнославство» (Rider, n.d.).

Якими б окультними та загадковими не були знання Таро, цей образ Дурня, я підозрюю, без жодних труднощів впізнали б сучасні діти по всій Європі. «Веселі історії та кумедні картинки» Генріха Гофмана “Крихітка Струвельпетер” були бестселером з моменту своєї першої публікації в 1847 році, перекладені на більшість європейських мов (Hoffman, 1972). Ці жахливі мораліте досягли Англії в 1903 році, і покоління дітей, включаючи мене, точно дізналися, чому не можна гратися з вогнем («Жахлива історія Гаррієт і сірників») або смоктати великий палець (щоб великий, довгий, червононогий чоловік-ножиці не прийшов і не відрізав його: Клац! Клац! Клац!) і чому саме ми повинні їсти суп (Август, який цього не робив, помер за п'ять днів, вагою ледве більше цукрової ложки).

І тут також є «Історія про Джонні, що летить у повітрі», який ніколи не дивиться, куди йде, його завжди зачаровують хмари і птахи вгорі. На першому з малюнків Гофмана Джонні, як і на малюнку Уейта з «Дурня», він стоїть на шляху до спокути. На межі, немає відчуття мети, взагалі відчуження, відчуження, спустошеність якого холодить душу як у цьому фрагменті з плачу Роберта Бернса:

в житті були і спокій і негоди

ніде не був своїм - півсвіту обходив. я так й не зміг нічого зрозуміти

та і мене ніхто не зрозумів.8

8 I've seen so many changeful years On earth I am a stranger grown.

I wander in the ways of men Alike unknowing and unknown.

(Burns, 1932, p. 90)

Безумовно, в цьому стані є щось жахливе, і в сьогоднішніх відчуженнях, не менших за ті, які ми переживали раніше, саме до прихованої Гестії нам може знадобитись звернутися по допомогу. Як каже нам Барбара Кірксі, вона є богинею, що приводить душу мандрівника «до стану оселі». Без місця для Гестії в психіці «душа не може повернутися додому, бо немає місця для повернення (1980, с. 105). Для Кірксі це не стан покинутої дитини чи мандрівного пуера, які ще можуть знайти дім, а щось набагато більш загрозливе для всієї психіки. У крайньому випадку, вона вбачає в психозах відсутність Гестії, адже без «дому», центру, не може бути кордонів між внутрішнім і зовнішнім світом. “За відсутності поділу між простором житла і простором пустелі немає і постійності, так що весь психічний світ переживається як минущий і швидкоплинний” (там само, с. 106). Це стан латентного шизофреніка, який, за словами Юнґа, “завжди повинен рахуватися з можливістю того, що самі його основи десь поступляться... що його ідеї та концепції втратять свою цілісність і зв'язок з іншими сферами асоціацій і з навколишнім середовищем”. В результаті він відчуває загрозу неконтрольованого хаосу випадкових подій» (Юнґ, 1958, параграф 559, цит. за Кірксі, с. 106). Навіть коли мандрівник має відчуття мети, цей «неконтрольований хаос» може стати між бажанням і здатністю рухатися до його здійснення. Деметра, безсумнівно, знала свою мету, коли її люба дівчинка була так несподівано викрадена у неї. Але що було нестерпним, що «вибило її з колії» як у прямому, так і в переносному сенсі, так це повна нездатність знайти дитину.

А потім,

дев'ять днів поспіль,

Део шляхетна

навколо землі оберталась, факел тримала в руках, сяючий світлом.

І жодного разу не їла

ані амброзії, ані нектару солодкого того їжі богів.

Була ж вона бо у скорботі.

І жодного разу тіло своє

вона не занурила в ванну. 9

9 And then, for nine days, the noble Deo

turned about the earth, holding in her hands torch light

and not once did she taste ambrosia, or that sweet brew,

nectar,

for she was grieving. Nor did she once plunge her body in bath.

(Boer, 1987, p. 93)

Коли ми сумуємо, ми блукаємо, шукаючи і втрачене і ту частину себе, втрачену разом з ним. Мабуть, найвідоміший на заході мандрівник не менше, ніж Деметра знав горе втрати. Знову і знову Гомер нагадує нам про те, як сильно страждав Одіссей під час вигнання з дому. Не один раз ми чуємо про нього, коли він сидить на своєму звичному місці на березі острова Каліпсо, “мучаючи себе стогонами і сердечним болем» і дивиться на море. «Очі його, як завжди, були мокрі від сліз. Радість в його житті потонула в сльозах, які він проливав за втраченим домом»” (Гомер, 1981, с. 92). Одіссей тужить і прагне повернутися на Ітаку. Але якщо він чогось і навчився за десять років перебування в милості богів, так це того, що героїчні «діяння» не приведуть його туди. Найперша пригода на його шляху, захоплення міста Ісмара, є останнsv

«подвигом» в старій «героїчній» формі. Саме тоді Зевс посилає шторм, який надовго збиває його з курсу, і наступна пригода підтверджує, наскільки радикальною має бути втрата його старої ідентичності. З одного боку, це один із хитрих трюків Одіссея - назвати себе Ніхто, коли він тікає від циклопа Поліфема, хоча це обернулося для нього неабиякими наслідками, накликавши на нього десятирічний гнів Посейдона. Але тут є й інший рівень, адже «Ніхто», з точки зору його колишньої влади та почестей, - це саме той, ким Одіссей має стати на своєму довгому шляху додому. Зрештою, не завдяки власним зусиллям, а завдяки рішенню Зевса, який вирішив, що з нього нарешті досить. Одіссей, якого так дощенту збило з курсу, розповідає нам про стан мандрівника,

який виходить за межі контролю его. Доля Ореста10 заглиблює нас у жах, до якого це може призвести.

Немов людина я, що свій загін відводить від цілі геть, бо розум мій в смятінні

захоплює мене тому я й битву програю. І страх співає біля мого серця і серце йде в танок під цей смертельний спів11

Есхіл

Для Ореста, якого невблаганно женуть фурії, що мстять за вбиту ним матір, здається, не може бути ніякого порятунку від блукань, які ведуть до божевілля. Проте в іншому сенсі, звісно, він зовсім не збився зі шляху, і саме його вірність вимогам Аполлона забезпечує йому захист бога і, врешті-решт, звільнення. Юдео-християнська традиція навряд чи може бути більш відмінною, оскільки вона розгортається від непослуху божественному, наслідком якого є вся людська історія. Проте, визначальним у їхньому гріху боло те, що не Адам чи Єва були засуджені на блукання, а їхній син Каїн. Під цим першим і страшним прокляттям їхня доля стала радше стражданням і безнастанною працею; попри весь біль гріхопадіння, зберігається взаємозв'язок - між людьми та між людьми і світом природи. Каїн, однак, усвідомлюючи, що з'їдене яблуко повстає проти Божого наказу, зруйнував можливість стосунків із самою землею, по якій він ходив, тим самим знищивши їх.

10 Оре́ст (грец. Ορέστης) — герой давньогрецьких епічних переказів троянського циклу, син Агамемнона і Клітемнестри. Цар Мікен і Аргоса. Герой трилогії Есхіла "Орестея". Вбив власну матір, помстившись за смерть батька.

11 I am like a man in a chariot driving my team

far from the course; for my wits are hard to govern

and carry me away, losing the battle; and close to my heart fear is ready to sing, and my heart to dance in anger to its tune.

(Aeschylus, 1982, p. 69)

І сказав Господь до Каїна: “Де Авель, брат твій?” Він відповів: “Не знаю, хіба я сторож брата мого?” І сказав Господь: "Що ти вчинив? Голос крові брата твого волає до мене з землі. А тепер ти проклятий від землі, що відкрила уста свої, щоб прийняти кров брата твого з руки твоєї. Коли ти будеш обробляти землю, вона вже не дасть тобі своєї сили, і ти будеш утікачем і вічним мандрівником на землі" (Бут. 4, 9-12)...

Каїн відчув, що це більше, ніж він може витримати; він боявся, що його теж вб'ють. Але "Не так не буде!" - сказав Господь. "Хто вб'є Каїна, тому помста буде семикратна". І поклав Господь на Каїна тавро, щоб ніхто, хто прийде на нього, не вбив його" (Бут. 4, 15).

Засудження Каїна на нескінченні блукання за свідомий злочин проти закладеного в ньому Богом порядку стає знайомою темою; психологічно ми можемо розпізнати болісне відчуження від власного «Я», яке принесе з собою почуття провини. Вічний аутсайдер захопив романтичну уяву: Древній мореплавець Колріджа розпочав своє мученицьке життя у проекті балади про мандри Каїна, яку мав написати спільно з Вордсвортом (Holmes, 1989, p. 169). А у власній «Пісні про мандрівного єврея» Вордсворт сам звернувся до постаті, яка більше, ніж будь-хто, уособлювала цю долю в європейській легенді та фольклорі.

Дні і ночі я в роботі і далеко до мети.

А душа, мов волоцюга, швидше просить далі йти.12

(Водсворт, “Пісня про мандрівного єврея”)

То швець, який плюнув в обличчя Христу, замість того, щоб дозволити йому відпочити у своїй майстерні на шляху до Голгофи, то прислужник Понтія Пілата,

«Мандрівний єврей» вперше з'являється у ХІІІ столітті, щоб протягом наступних п'яти століть і далі пройти шлях через більш ніж сотню казок у Центральній та Західній Європі. У жодній з них немає спокути чи прощення його гріхів, або звільнення через смерть, якого він прагне, доки Христос не повернеться на землю. До того часу він мусить мандрувати, докоряючи богохульникам за те, що вони знову розпинають Господа, роздаючи милостиню заради Христа. Він постійно пророкує, що перед кінцем світу всі євреї зберуться в Єрусалимі і стануть християнами, як і всі інші, а всі війни припиняться (Felsenstein, 1995).

Таким чином, мандрівний єврей самою своєю інакшістю утверджує християнські цінності. Образ його численних побратимів, які блукали Європою як лоточники і пішоходи, засуджені як «бродяги» і навіть гірше, використовується з тією ж метою. Як говорилося в одному памфлеті XVIII століття, «розсіяння євреїв - це постійний пам'ятник істині християнської віри» (цит. за: там само, с. 69). Контраст між мінливим розпорошенням і монументальною фіксованістю тут є яскравою репризою до образу Мандрівника в “І Цзін” як «вогню на горі».

12 Day and night my toil redoubles Never nearer to the goal;

Night and day I feel the trouble Of the Wanderer in my soul.

(Wordsworth, 1888, p. 151)

Але водночас, будучи явно використаним для утвердження і зміцнення попередніх християнських цінностей, мандрівний єврей уособлює все те, чим не є християнство. За Юнґом, він “виник із компонента особистості або заряду лібідо, який не знайшов виходу в християнському ставленні до життя і світу і тому був пригнічений... неспокутуваний, неприборканий, варварський елемент... частина нас самих, яка зуміла уникнути християнського процесу одомашнення” (1921, п. 454).

Отже, Мандрівник несе в собі щось одночасно необхідне для нашого психологічного завершення і відкинуте панівною свідомістю, неминучий неспокій цієї енергії, що констелюється, можливо, в часи величезних психологічних потрясінь і змін. Зрештою, сам Христос був мандрівником, якого свого часу відкинули.

І підійшов один книжник та й каже до Нього: “Учителю, я піду за Тобою, куди б Ти не пішов. Ісус же промовив до нього: «Лисиці мають нори, і птахи небесні гнізда, а Син Людський не має де голови прихилити»” (Мт. 8, 19-20).

В інші часи були інші мандрівники, кожен з яких, у свою чергу, був чужим для панівної західної свідомості. Інші традиції, однак, здавалися більш здатними утримувати і цінувати цю енергію у своїх структурах. Ось як Індра, цар богів, закликає "Жити в дорозі" юнака на ім'я Рохіта в "Автрея Брахмані", ведичному тексті, що датується приблизно 800 роком до нашої ери:

Ноги мандрівника подібні до квітки, його душа росте і пожинає плід, а всі його гріхи знищуються від утоми в мандрах. Тому мандруйте!

Доля того, хто сидить, сидіння; вона встає, коли він встає; вона спить, коли він спить; вона рухається, коли він рухається.

Тому мандруйте!

Словникова стаття «мандрівник» також дає нам «вандеру»13, що є різновидом мавпи, назва якої походить від санскритського “ванара”, що означає «мешканець лісу». Лісові мешканці - це також ті, хто перебуває на третьому етапі індійського суспільного життя, коли, виконавши свої домашні обов'язки, починають відмовлятися від звичних ролей і шукати глибшої духовності.14 Де ж іще кувати ці нові психічні зв'язки - як розповідають нам незліченні європейські казки на свій лад і в своєму контексті - як не в лісі? "І «ліс» ніколи не означав лише місце, яке оточує - як далеко? - місце, людського життя, та й місце таємних вчень... Це було метафізичне місце par excellence" (Calasso, 1998, p. 355).

Потрапивши туди(в ліс) індієць може по-справжньому стати Мандрівником, або як санньясин, який дає офіційні обітниці, або як садху, «добра людина», яка поділяє цю культуру, проводить не більше трьох ночей в одному місці, живе милостинею, мертва для кастових, родинних і соціальних зобов'язань. За оцінками, донині Індією блукає

13 Особливості англіської мови. wanderer - мандрівник, wanderu - рід мавп, що живе на півночі Індії. В українському перекладі цей збіг повністю пропадає.

14 Ванапрастха - Виконавши свій громадянський обов’язок і дочекавшись дітей у своїх дітей, “двічінароджений”(брахман чи кшатрій) міг лишити свою сім’ю і піти в ліс, ставши відлюдником. В цей період він мав очищатись від бажань, та мирського, займатись медитаціями, роздумами, практикувати аскезу і виконувати релігійні приписи. Таким чином людина мала в третій третині життя здобути духовні заслуги перед тим як померти. У ведичній культурі життя має складатись з 4-х етапів: 1. навчання. 2. досягнення в матеріальному світі,(діти, сім’я, професія). 3. життя в лісі(духовні досягнення). 4. зречення, проживання жебраком на подаяння, постійні блукання.

близько десяти мільйонів таких людей - святих і бродяг, провидців і шахраїв, і традиція сприймає їх усіх як носіїв певного аспекту людської природи, як провідників вістей з потойбіччя, а часто і як поважних суддів для вирішення суперечок.

Що станеться, якщо енергія Мандрівника не буде колективно зконтейнована? У своїй кумулятивній загрозі опис Юнґа перегукується зі словниковою прогресією від доброякісності до божевілля.

Озброєні рюкзаком і лютнею, біляві юнаки, а іноді й дівчата, були неспокійними мандрівниками на всіх дорогах від Північного мису до Сицилії, вірними прихильниками мандрівного бога. Пізніше... роль мандрівників перебрали на себе тисячі безробітних, яких можна було зустріти скрізь у їхніх безцільних мандрах. (Потім) вони вже не блукали, а йшли сотнями тисяч... нація, що мігрувала з одного місця на інше (1936, параграф 373).

Так Вотан, «неспокійний мандрівник, який створює неспокій і розпалює ворожнечу», збирав своїх послідовників, коли рухався Німеччиною, від Wandervogel15, або «Перелітних птахів» молодіжного руху дев'ятнадцятого століття, до цілого народу, поставленого на ноги Гітлером. І тепер цю демонізовану в Середньовіччі, давню енергію - на думку Юнґа, проектовану на мандрівного єврея - слід розглядати у всій її руйнівній силі, як “бога бурі і шаленства, розпалювача пристрастей і жаги битви... неперевершеного мага і художника ілюзій…” (там само, п. 375). Саме його ім'я походить від wuten - лютувати; його жахливі послідовники берсерки нагадують нам, що мандрівник також може бути тим, хто марить.

У наші дні не бракує бурі та шаленства, щоб нагадати нам, до яких індивідуальних і колективних трагедій призводить жага битви як окремих людей так і людських суспільств. Чи можемо ми все ще вірити, разом з Юнґом, що екстатичні16 та мантичні17 якості Вотана з часом розкриються? (там само, п. 399). Хоча Німеччина придушила навіть пам'ять про його день у банальності Mittwoch18, ми все ще маємо середу, коли помирає Меркурій19, щоб зв'язати нас з іншими герметичними та герменевтичними образами цього «бога таємних роздумів». Своїм єдиним оком, як Одін, він читає таємниці рун. Він знає, як лікувати хвороби, як заспокоювати і збуджувати хвилі, бо, пожертвувавши другим оком, він купив здатність черпання з джерела всякої мудрості і знання. Його новини про світ приходять не через військову розвідку, а через шепіт його круків, Думки і Пам'яті20, а також через його власні приховані, мінливі мандри на людських шляхах. Він говорить віршами настільки

15 Wandervogel - сільна назва різних німецьких культурно-освітніх і туристичних молодіжних груп і клубів, що вперше з'явилися в 1896 і існують до цього дня. З приходом до влади Гітлера в більшості своїй були заборонені

16 Екстатичний - прикметник до слова “екстаз”

17 Ма́нтика (гр. mantike — мистецтво віщування) — уміння вгадувати волю богів.

18 Єдина назва в німецькій мові, яка не базується на імені божества, на відміну від більшості інших днів тижня, а буквально означає «середина тижня». Це слово — відносно пізніше утворення, адже раніше середа називалася Wodanstag, на честь верховного бога Вотана (Одіна). Проте з християнізацією назву змінили на нейтральнішу.

19 У римському календарі середа була днем Меркурія. Це присвячення залишилось в романських мовах і дотепер. miercoles(ісп), mercredi(фр), mercoledì(іт). Wednesday(середа англійською), присвячена богу Вотану(Одіну) який в певні періоди історії ототожнювався римським Меркурієм оскільки обидва - покровителі мандрівників.

20 Хугін і Мунін - імена круків, супутників Одіна(Вотана)

красномовними, що все, що він говорить, здається правдою; припускають, що його мова - це логос самої психіки (Begg, 1984, p. 106).

Це, як ми знаємо, самовідновлювана енергія. “Дев'ять ночей, поранений власним списом, присвячений Одіну, сам собі присвячений, я висів на дереві, що хиталося від вітру, на могутньому дереві, коріння якого люди не знають…” (цит. за Larousse, 1968, с. 257). Цей образ Іґґдрассіля переносить нас у центр подій. Застиглість і рух зустрічаються в нерухомості та регенерації фігури, що висить. Мінливість дерева, що піддається непередбачуваним силам природи, утримується стабільністю вкоріненості у підземному світі, який водночас є доступом до небес. Чи не сюди можуть призвести й наші блукання, «ми повинні рухатись все далі / в іншу інтенсивність»? (Еліот, 1968, с. 32)

Перелік використаної літератури:

Aeschylus (1982). "The Libation Bearers', Oresteia, 1-73. trans. Hugh Lloyd-Jones.

London: Duckworth,

Begg, E. (1984). "Wotan', Myth and Today's Consciousness, 97-106. London: Coventure. Boer, C. (1987). "The Hymn to Demeter', The Homeric Hymns. Dallas: Spring.

Burns, R. (1932). "Lament for James, Earl of Glencairn', The Complete Works of Robert Burns, ed. Alexander Smith. London: Macmillan.

Calasso, R. (1998). Ka: Stories of the Mind and Gods of India, trans. Tim Parks.

London: Jonathan Cape.

Edinger, E. (1999). The Psyche in Antiquity, Book I: Early Greek Philosophy, ed.

Deborah A. Welsey. Toronto: Inner City Books.

Eliot, T. S. (1968). 'East Coker', Four Quartets. London: Faber & Faber.

Felsenstein, F. (1995). Anti-Semitic Stereotypes: A paradigm of otherness in English popular culture, 1660-1830. Baltimore: The Johns Hopkins University Press.

Hillman, J. (1967). 'Senex and Puer: an aspect of the historical and psychological present', Puer Papers. Dallas: Spring 1991.

Hillman, J. (1974). "Pothos: the nostalgia of the puer eternus'. Loose Ends, 49-61.

New York: Spring, 1994.

Hoffman, H. (1972). Struwwelpeter. London: Pan Books.

Holmes, R. (1989). Coleridge: Early Visions. London: Hodder & Stoughton.

Homer (1981). The Odyssey, trans. E. V. Rieu. Harmondsworth: Penguin Books.

Jacoby, M. (1985). Longing For Paradise. Boston: Sigo.

Jung, C. G. (1903). 'On Manic Mood Disorder'. CW 1, 109-34. London: Routledge & Kegan Paul, 1981.

-(1921). Psychological Types. London: Routledge & Kegan Paul, 1971.

(1929). Dream Analysis, Vol.1, ed. William McGuire. London: Routledge & Kegan Paul, 1984-

(1931). Letters, Vol, I, ed. Gerhard Adler. London: Routledge & Kegan Paul, 1973. (1936). "Wotan'. CW 10, 179-93. London: Routledge & Kegan Paul, 1970.

(1956a). 'On The Psychology of the Trickster Figure'. CW, 91, 255-72. London: Routledge & Kegan Paul, 1959.

(1956b). Symbols of Transformation. London: Routledge & Kegan Paul, 1970. (1958). 'Schizophrenia'. CW3, 256-72. London: Routledge & Kegan Paul, 1972. Kerenyi, K. (1987). Hermes: Guide of Souls. Dallas: Spring Publications.

Kirksey, B. (1980). 'Hestia: A background of psychological focusing'. Facing The Gods, ed. James Hillman, 101-13. Dallas: Spring.

Larousse (1968). New Larousse Encyclopedia of Mythology. London: Paul Hamlyn.

Morrison, B. (1997). As If. London: Granta Books.

Rider (n.d.). The Rider Tarot Cards: Instructions. London: Rider.

Tennyson, A. (1959). "Idylls of the King'. Poetical Works. London: Oxford University Press. UNHCR (2000), private communication.

von Franz, M. L. (1974). Shadow and Evil in Fairy Tales. Zurich: Spring.

Wilhelm, R. trans. (1975). I Ching or Book of Changes, rendered into English by Cary

F. Baynes. London: Routledge & Kegan Paul.

Wordsworth, W. (1888). Complete Poetical Works. London: Macmillan.

Yeats, W. B. (1992). "The Second Coming'. Collected Poems, ed. Augustine Martin.

London: Vintage.