Вступ

Мій інтерес до цієї теми був пробуджений подіями створення і розвитку різних професійних аналітичних спільнот, що супроводжувалися прихованими та відкритими конфліктами між їх членами.

Я розмірковувала над особистими позиціями та мотивами учасників цих подій. І виявила як закономірні процеси становлення – архетипово зумовлені – насичуються специфічними індивідуальними проявами, втілюючи історичну послідовність вже у великій групі спільноти.

У доповіді я досліджую і описую взаємозв’язки феноменів влади та етики у застосунку до концептів аналітичної психології, її практики та аналітичних співтовариств, в рамках часу доповіді.

Ці феномени досить широко присутні в життєдіяльності людей, їх дослідження має багатовікову історію. І якщо суть поняття влади мало змінилася за цей час, то феномен етики зазнав значних змін, і нині продовжує залишатися відкритим до формування. Ця особливість пов’язана безпосередньо зі суттю самих феноменів.

Узагальнюючи ідеї доповіді, можна сказати, що назва цієї конференції описує взаємозв’язок даних феноменів як спектр. Де на одному кінці спектру, архетиповому, лежить феномен влади, а на протилежному, втіленому, – феномен етики.

Короткий опис феноменів

Спочатку ми розглянемо загальне визначення цих феноменів. Почнемо з влади.

Існують різні визначення влади. Найкоротше таке:

Влада – це здатність нав’язати іншому свою волю, і можливість спричиняти визначальний вплив на діяльність і поведінку.

Влада і закон, в розумінні Платона, – це архетипи, вони мають ідеальний вимір, просторовий та позачасовий. (1)

В слові “влада” слов’янські витоки. Коріння слова йде від слова “володіти” – що означає здійснювати право власності у відношенні до чогось. (2)

Звідси інструменти впливу: воля, авторитет, право, насильство.

Подібні змістовні моменти є і в англійському слові «влада» – «power». Його коріння в латинському слові “potis” – міцний, могутній, потужний, сильний, дієвий, ефективний. У слові “potis” акцент зроблений не стільки на джерелі – початку дії, скільки на володінні достатньою силою для будь-яких дій.

Так ми можемо виявляти культурні конотації в переживанні влади, що відсилає нас до особливостей влади в культурному комплексі.

Ще одна особливість феномена влади – здійснення її певною групою, з переходом аж до диктатури. Цю особливість відображає і етимологія грецького слова влада – “kpatoc” / “кратос”, присутнього в багатьох запозичених словах – демократія, бюрократія, автократія, партократія, аристократія тощо.

Значення слова “кратос” – «владна сила, панування, могутність». Нижче я повернуся до цього значення.

Тепер розглянемо визначення етики в широкому сенсі.

Етика – це нормативно-практична частина філософії, яка вивчає мораль і моральність (3) (А.А.Гусейнов, Р.Г. Апресян).

Тобто соціально сприйняті та схвалюванні форми самовияву і поведінки людини, які надають способи рішень та підходів до життєвих ситуацій (формуючи повинність та обов’язки), в згоді з культурою конкретного соціуму.

Етика в широкому сенсі пов’язана з метафізикою, що привносить в неї філософський характер.

Як термін і позначення систематизованої дисципліни, етика сходить до Аристотеля.

Поняття «етичний», від якого відбувається етика, утворено Аристотелем на основі грецького слова ἠθος «етос», що позначало колись звичне місце проживання, а потім вже просто звички, характер, темперамент, звичай.

І знову ми можемо бачити в походженні слова, назви дисципліни, зв’язок з культурним шаром.

Етику вивчають не для того, щоб знати, що таке мораль та моральність, а для того, щоб стати моральним та етичним.

Етичний підхід переглядає, переструктурує всю людську життєдіяльність під кутом зору свідомого, індивідуально-відповідального вибору. Цим визначається понятійний апарат етики в широкому сенсі, її ідеальне відокремлююче проблемне поле.

Можна сказати, що етика історично як наука в соціумі має свою еволюцію, яка повторюється у кожної конкретної людини, у вузькому розумінні, в розвитку індивідуальної етики. Як біологічний філогенез повторює себе в онтогенезі, так і розвиток етики всередині людини, проходить тими ж кроками, що і етика як наука в історії людства.

Складові етичних систем

При різноманітті етичних систем, кожна з них включає в себе три групи компонентів.

Перша група несе в собі надання запитань / відповідей – Що я повинен робити (яким нормам слідувати, до чого прагнути, чому віддати перевагу)? Щоб відповісти на це питання, яке становить відмінну специфіку етики, необхідно досліджувати, в чому полягає сенс життя, що таке добро та чесноти на відміну від зла та пороків, які дії підлягають етичному зобов’язанню, як можлива свобода волі.

Друга група несе в собі напрямок пошуку для людини як з’єднати моральний мотив (прагнення слідувати обов’язку) з різноманітними особистими інтересами і бажанням щастя.

Це питання передбачає розгляд того, що таке щастя, яке життя можна вважати щасливим, який з образів життя є, з цієї точки зору, бажаним; які конкретні обов’язки і особисті якості людина повинна культивувати в собі, в зв’язку з різними природними і соціально-обумовленими цілями (статево-рольова поведінка).

І третя група містить в собі напрямок пошуку – Як моє благо може бути пов’язане з благом інших людей або яким чином моральна автономія особистості може набути форму загальнозначущих норм.

Такою постановкою питання етика прямо змикається з філософією історії, уявленнями про досконалий суспільний устрій. Вона виробляє ряд понять (милосердя, справедливість, дружба, солідарність тощо), які задають моральний вектор соціальних інститутів і відносин.

Питання про предмет етики не має одноразового, безперечного рішення: як філософська наука етика в певній мірі сама створює свій предмет – звідси різноманіття і індивідуалізованість етичних систем.

Влада і етика в професії аналітичного психолога

Вище схематично представлена структура професійного поля аналітичної психології та етичних шляхів у ній. Наявність етичних комітетів та комісій різних рівнів професійного співтовариства, існують та діють на підтримку професійної ідентичності аналітиків та врегулювання етичних дилем, які виникають у практиці та колегіальному колі.

Далі я хочу перейти до аналітичної психології, яка у свою чергу, теж є дисципліною що розвивається, і має свою етичну систему в широкому сенсі, з усіма перерахованими вище групами.

Етична система аналітичної психології включає у себе її базові концепції, і спрямовується своєю центральною ідеєю – індивідуацією.

Вибираючи шлях становлення аналітиком, людина вибирає вплив на себе моральності аналітичного поля, як в професійному колі, так і в особистісному розвитку. Погоджуючись слідувати шляхом індивідуцації.

Владу та етику можна назвати одними з базових аспектів у становленні професійної ідентичності аналітика. Тому що вони утворюють один з векторів процесу індивідуації людини.

Влада – це одна з причин, яка привертає людей ставати психотерапевтами і аналітиками. (4)(Э.Сэмуэлз).

Робота, побудована на присутності перенесення / трансферу, дає поле для зміцнення авторитету, домінування і навіть грандіозності. Таким чином, в щоденній практиці, посилюючи владні позиції в професіоналах, потрібен усвідомлений, регулярний рух в бік іншого полюсу – внутрішньої етики через особистий аналіз і супервізії. А також через групову роботу в співтоваристві з обговорення етичних дилем.

Не зупиняючись на етиці тільки професійній, яка по суті, виконує роль моралі в професійному соціумі, вибір бути аналітичним психологом накладає зобов’язання і підштовхує людину мати насичене життя поза професією паралельно інтенсивному особистому аналізу.

Цим забезпечується місце для прояву та інтеграції тіні людини. Роблячи досить безпечним професіонала для аналізандів та екологічною його присутність для його колег в професійному співтоваристві.

В іншому випадку, різко зростають ризики і для тих, і для інших, піддатися несвідомому використанню, з розміщенням всіляких тіньових проекцій аналітика.

Щоб розвинути цю думку, я хочу повернутися до грецького значення слова «кратос». Для нас, аналітичних психологів, є цікавою міфологічна ампліфікація.

Кратос – це молодший титан, син Палланта, також молодшого титана, та Стікс, уособлення первісного жаху і мороку, з яких виникли перші живі істоти. Його рідні брат та сестри божества: Зел – заздрість і суперництво, Бия – міць і насильство, та ще Ніка – перемога.

Як у міфі, так і в людському житті, ці рідні брати і сестри завжди діють заодно, перебуваючи при можновладцях.

У боротьбі з титанами, Кратос зі своїми рідними сестрами і братом, виступив союзником Зевса – установника порядку для всіх і всього на землі. При цьому сам Зевс – неприборканий насильник і деспот.

Саме Кратос і його сестра Бия стежили за виконанням Гефестом волі Зевса – прикувати Прометея до скелі.

Як ми знаємо з міфології, Прометей передав людям божественний вогонь пізнання та творення, чим виступив на підтримку людей, яких до цього Зевс своєю тиранією тримав в темряві, неуцтві, стражданнях та злиднях.

Есхіл описує ці події у своїй трегедії «Прометей закутий» (5), відображаючи боротьбу світла і розуму в особі Прометея, проти свавілля влади і тиранії Зевса. Слова Кратоса звучать так:

«За грубий гріх потерпить покарання від руки богів, щоб навчився тиранію Зевсову любити, забувши людинолюбство».

Закутість Прометея Зевсом виступає яскравою метафорою знерухомлення прогресивної частини психіки енергією безмежної влади.

Така якість влади, як домінування і тривала дія знерухомлення з метою закріплення цієї позиції, направлена на підтримку певного образу, який ухиляється від дії часу. Цей процес сприяє створенню ригідної персони людини.

Тут доречно згадати розуміння влади Платоном, як позачасового ідеалу (6). Ми можемо простежити дію цього знерухомлюючого процесу на професійну ідентичність за допомогою експансивних інструментів влади: піару, медійних образів і рекламних образів.

Конструювання такого роду образів і їх просування за допомогою медіа, згідно Ж.Бодрийяру, призводить до

“… відчуження від живого спонтанного потоку зв’язків, а з ним і творчого акту. Але посилюється нарцисичне поле продукції симулякрів “. (7)

Простіше кажучи, інтенсивна заклопотаність піаром, істотно підвищує ризики вихолощення вмісту професійної діяльності. Знижуючи її творчу і дослідницьку компоненту. У крайніх випадках, ризикуючи звести її до популізму, а етичні принципи – до демагогії.

Це одна з вагомих причин для аналітиків утримуватися від активної медійності та самореклами.

Влада і залежність

Існує також ще один цікавий для нас напрямок для дослідження, який я хочу згадати. Цей напрямок важливо тримати в полі зору при аналітичній роботі.

Влада є зворотною стороною залежності. Початок цього патерну лежить в дитячій залежності від особи, що опікується, яка має владу.

У дорослому стані утримання влади персоною, дає можливість людині уникати переживання свого уразливого стану. А з ним і контакту з невирішеними дитячими дефіцитами і конфліктами. Це призводить до накопичення в тіні людини різноманітних аддикций.

І відповідно, навпаки: активний прояв залежної поведінки, у всьому її розмаїтті, вказує на відмову від контакту з енергією влади, прихованої в тіні особистості.

Якщо коротко описати принцип аналітичної роботи за цим напрямком, можна сказати, що контроль і контакт в психіці важливо привести в динамічний баланс. І тут цитата К.Г.Юнга підказує нам буквальні кроки:

«Коли будь-який комплекс, який міг би бути пов’язаний з его, перестає усвідомлюватися через придушення або зниження за пороговий рівень, індивід відчуває почуття втрати. Зворотним чином, коли втрачений комплекс знову стає усвідомленим, наприклад в результаті психотерапевтичного лікування, індивід переживає зростання могутності й сили – читай влади». (8)

Говорячи про роботу з темою влади в аналітичній практиці, нам корисно розуміти зв’язок цього архетипу з комплексом влади.

Комплекс влади – це сукупність емоційно забарвлених ідей, об’єднаних установкою домінуючого его, яке підпорядкує собі будь-які впливи і досвід.

Юнг визначав комплекс влади як суму всіх тих енергій, зусиль та ідей, які спрямовані на набуття особистої влади.

При охопленні его комплексом влади, повністю всі впливи, – як зовнішні, так і внутрішні, – починають підкорятися его.

Інфляція его енергією комплексу влади максимально віддаляє его від самості, в бік створення образу, позбавленого вітальності.

Етика в ключі аналітичної психології

Я розглядаю розвиток етичної парадигми людини у кілька етапів.

1. Етап слідування моралі.

2. Етап кризи середини життя.

3. Етап формування внутрішньої етики.

4. Етап спокутування.

Розглянемо докладніше кожен етап.

1. Етап слідування моралі.
У період становлення его і зміцнення провідної функції сприйняття, людина слідує за скеруванням моралі. Цей період характеризується вкрай малою кількістю сумнівів в розумінні життя і його укладу. Чітко представлені зобов’язання і обов’язок; переконання і вірування є напрямними у процесі вибору. Мораль допомагає адаптуватися в соціумі і розвинути свою провідну функцію сприйняття максимально успішно в навколишніх умовах, «досягти своїх висот», – як говорив Юнг.

2. Криза середини життя настає внаслідок активації самостю підпорядкованої функції людини. На даному етапі з’являються і досягають піку процеси сумніву в моралі соціуму.

Мюррей Стайн дає образний опис такого стану:
«В один знаменний день ви прокидаєтеся і відчуваєте себе знесиленим; атмосфера усвідомлення всього накопиченого, всього того, чим ви володієте, викликає огиду; приємне молоко досягнень скисло; старі форми співпраці і діяльності доставляють неприємності. Здатність пишатися вашими “трудовими досягненнями” – дітьми, майном, посадовими повноваженнями, успіхами – виявилася викраденою, і у вас залишилося питання: що ж сталося минулої ночі? Куди все зникло? ». (9) (М.Стайн).

Людина задається питаннями виявлення як саме мораль і моральність представлена в його особистому сприйнятті. Особиста моральність складається з набору переконань і вірувань моралі, традицій культури і релігії, увібраних в себе з мікро і макро соціуму конкретною людиною. Це те, як моральні цінності культурного рівня представлені в психіці людини.

Усвідомлення особистої моральності відповідає усвідомленню своїх провідних комплексів. Це стає можливим в результаті зіткнення між сформованою особистою моральністю людини і новими потребами.

На цьому етапі людина відділяється від сімейних, культурних і соціальних підвалин до виявлення себе в цьому полі і цього у собі. Закладається критичний погляд на мораль і її основи.

Даний період можна описати в тій формі, як розумів етику Спіноза.

У його розумінні предмет і завдання етики – свобода людини як звільнення з-під влади афектів, пасивно-стражденних станів, і здатність бути причиною самого себе. Досягається це пізнанням, що становить сутність і могутність людської душі. Спіноза поривав з традицією, яка пов’язувала етику з суспільним буттям людини і культурними установками.

3. На третьому етапі, ми можемо продовжити згадану вище цитату Юнга, – досягнення висот людині дається для того, щоб пізнати глибини, – почати рух самосвідомості в сторону своєї тіні, і встановлення контакту зі своєю підпорядкованою функцією. Людина повністю втрачає колишні відомі орієнтири, в тому числі особисту моральність. Ми дізнаємося якою глибокою може виявитись кроляча нора.

Юнгіанське розуміння індивідуації передбачає, що его повинно здати свої владні позиції перед енергією самості, вступивши з нею в контакт. Самість передбачає не цілісність, але повноту. Це означає, що людина, яку веде самість, буде усвідомлювати, що проживає й аморальні частини своєї особистості – тобто ті, які соціальна мораль і особиста моральність не схвалюють. Що створює конфлікти не тільки всередині особистості, але й міжособистісні.

Витримувати конфлікти людині допомагає також розуміння власного процесу, спрямованого на виявлення своїх істинних потреб і процесу підтримки в їх реалізації.

На цьому етапі приходить здатність розрізняти потреби від бажань. Потреби орієнтовані на розвиток і продовження життя. Бажання тоді можна зрозуміти як різноманіття форм реалізацій потреб.

Виявлені на попередній стадії конфлікти приходять до стану парадоксу.

Це знаменує початок формування внутрішньої етики. Етики в розумінні Еріха Нойманна – з інтеграцію особистої тіні.

“Завдяки визнанню існування своєї темної сторони індивід невпинно отримує нагадування про відносність будови свого тіла, про земну природу свого існування і про свою залежність від інстинктів і потягів: при цьому індивід стає більш людяним і гуманним.” (10)

Внутрішня етика – це система, що підтримує узгодженість потреб і бажань, щоб бажання виростало з кореня потреби. Це забезпечує внутрішню гнучкість і вкоріненість у собі. Так проявляється зв’язок з направляючою енергією самості через активацію трансцендентної функції. Зв’язок висот і глибин людини в ній самій.

Образ Древа світу, з його гіллястою кроною і такою ж широкою кореневою системою, може бути відображенням цієї більшої зв’язаності.

4.Етап спокутування повертає людину в соціум оновленою та збалансованою переживанням парадоксу.

Юнг сказав про це:
«Усередині емпіричної самості світло і тінь утворюють парадоксальну єдність». (11)

Це створює можливість рухатися в бік спокутування, в юнговському розумінні, коли збір своїх розкиданих по світу частин, завершується їх об’єднанням.

Це дає усвідомлений вибір повернення енергії зі своєї повноти до соціуму, але вже в диференційованому і олюдненому стані. У контакті зі співчуттям і милосердям у релігійному зв’язку, з можливістю проявляти емпатію до себе і до інших в процесі становлення тим, хто людина є.

Ми знаємо цей процес як втілення принципу індивідуації.

Згідно з визначенням Юнга – індивідом може вважатися той, в кого первинний его-комплекс був заміщений або сильно модифікований проявом самості. Це має на увазі, що розширення свідомості відбулося завдяки асиміляції змісту колективного несвідомого за допомогою трансцендентної функції. (12) (К.Г.Юнг).

Накладення принципу індивідуації на професійні аналітичні спільноти

Розмірена сталість та кропітка праця у медитативному стані розуму, із задоволенням від естетики самого процесу та результатів – це те, чим розвиток етичної системи схожий з правилами вирощування бонсай.

Одне з основних правил бонсай говорить: “Стовбур – це раз, гілки – це два, коріння – це три”.

Це правило дозволяє постійно ковзати усвідомленій увазі, не упускаючи жодної частини, дбайливо плекаючи велике в малому.

Розмірковуючи над спектром «влада – етика» в полі аналітичної психології, я виявила як безпосередньо Юнг і постюнгіанці формували етичну систему аналітичної психології, розробляючи її концепти, описуючи динаміки їх впливу на людську психіку.

Такий докладний опис і диференційований підхід до різних концептів і процесів, у свою чергу, сформували етичну систему аналітичних спільнот тим, що привернули увагу професіоналів і спонукали враховувати їх динаміки.

При цьому ми з вами знаємо, що Юнг і його колеги-сучасники негативно відгукувалися про здатність людини залишатися свідомою, потрапивши в колектив.

Таке ставлення цілком зрозуміле після пережитих двох світових воєн з їх жахливими процесами дегуманізації.

Однак, саме настільки жахливі історичні події стали новим еволюційним поштовхом для розвитку етики в широкому сенсі в соціумі.

А також поштовхом до вивчення колективних та групових процесів юнгіанцями і психоаналітиками інших напрямків.

Це дозволило створити етичну систему аналітичної психології стійкою, підтримуючою і людяною. Де є місце усталеним цінностям, назвемо це аналітичною мораллю, і дилемам – місцю незнання та сумнівів, дослідження та пошуку, місця розвитку етичної системи. Дбайливо вирощуючи древо юнгіанського аналізу.

Кожне професійне аналітичне співтовариство складається з членів, які добровільно взяли на себе угоду проходження шляхом індивідуації.

Початкове об’єднання членів в професійні спільноти за принципом проживання в одному географічному та культурному регіоні, створює певний унікальний шлях кожного професійного співтовариства.

Спільнота має етапи становлення і розвитку, в тому числі становлення та розвитку етичних систем, що відповідають унікальним особливостям конкретної спільноти.

Наявність такого фокусування створює умови для прояву тіні колективних процесів, як то: культурних комплексів, колективних та «обраних травм» цього регіону (13)(В.Волкан), тіні державної системи управління, тіні родоначальників аналітичного напряму, тіней лідерів професійних співтовариств, тіней наставників і кураторів тренінгового процесу тощо.

Все це потребує цілеспрямованої рефлексивної роботи всередині спільноти. Щоб у конфліктах і дефіцитах, які проживають спільноти, могли бути розпізнані та відрефлексовані актуальні тіньові аспекти.

І далі, мали б змогу бути інтегрованими завдяки цілеспрямованій увазі та активності членів до потреб конкретної спільноти заради її зростання і творчого розвитку.

Робота над усвідомленням тіні спільноти – важливий напрямок вирощування і дозрівання етичної системи, адекватної потребам конкретного професійного співтовариства. Це той напрямок, куди важливо усвідомлено перенаправляти енергію владних динамік групової влади.

Підводячи підсумки, можна сказати, що чим вище рівень владних динамік в співтоваристві, індивідуальних та групових, тим більш неусвідомлена потреба спільноти та її членів в роботі над етикою, щоб перевести рівень енергій архетипових у земний, розширюючи таким чином творчий потенціал.

Завершення

На завершення я хочу поділитися образом, який мені прийшов під час написання цієї доповіді. Адже «наша психологічна точка зору – не тільки раціональна, наукова процедура, але і та, що пробуджує природу несвідомого і його відповідні образи» (14) (Дж.Хендерсон).

Мій образ втілення архетипу влади при взаємодії з індивідуальною етикою – це нитка з голкою. Де голка – це міцна цілеспрямована потужнісь енергії влади, вушко голки – це індивідуальна етика, а заселена нитка – це індивідуальне рішення, знайдене для втілення в полотно життя.

Ми плавимо і загартовуємо наш метал, концентруючи енергію влади, в своєму сходженні при досягненні висот у соціумі. З металу виковується голка, коли ми починаємо фокусуватися на своїх цілях і завданнях, і рухаємося до них. Наша нитка життя прядеться щодня від самого народження, намотуючи клубок різного досвіду.

І ось, одного разу, настає пора накладати свій малюнок на тканину життя.

Для цього людині потрібно пізнати та прийняти владу в собі, виявити якості прожитого та поточного досвіду життя, і здійснювати роботу, заселяючи нитку досвіду у вушко внутрішньої етики в голці внутрішньої влади, і приступити до опусу свого життя, накладаючи стібки індивідуального. Пізнаючи з кожним днем свій візерунок з лицьової та зворотньої сторін.

Література: за вимогою у автора.

Електорнна пошта: office.yuliiash@gmail.com