Міф у наш час

Вітаю всіх, хто приєднався до нашої онлайн-зустрічі.

Війна – це зло, руйнування, травми. Війна – це шрам на все життя, який ніколи не зникає. Але при цьому війна дає можливість людям об’єднуватися, пробуджує в них добро й милосердя один до одного. Чимало людей з багатьох країн світу сьогодні підтримують нас, надають нам допомогу, виявляють співчуття.

Нинішній проєкт – підтвердження цього. Висловлюю щиру вдячність усій команді проєкту, яка була уважна й дбайлива.  Окрема подяка пані Ганні, співпраця з якою була дуже теплою й надихала до активної роботи.

Тема нашої розмови сьогодні – «Міф у наш час».

Міфічні історії та ритуали, незважаючи на їхню давню історію, резонують і сьогодні та дають можливість відчути глибину позачасової реальності. Вони розповідають, як можна пережити й усвідомити скорботу та горе. У них немає навіть натяку на те, що життя можливе без страждань. Міф обслуговує нашу свідомість, пропонує потрібні нам образи та різні стратегії виживання – поступливості, хитрості, зухвалості, сміливості, а також формує бажані мотивації.

Один з найбільш виразних міфологічних образів, який є невід’ємною частиною будь-якого міфу, – це міфообраз Героя. Найбільш яскраво він представлений у грецькій міфології. Одним із відомих і знакових героїв стародавньої Греції – є Персей.

 До наших днів дійшло чимало міфів, у яких розповідається про його найбільші подвиги, з-поміж яких – перемога над Медузою Горгоною та порятунок Андромеди.

Комплекс Медузи завжди є у війнах, де людське кам’яніє й приноситься в жертву «скам’янілим ідеям». «Горгона війни» вбиває, перш ніж може відбутися контакт і компроміс. 

Це психопатична байдужість до інших людей, що призводить до насильства в різних формах. Цей комплекс може охоплювати цілі покоління, державні системи, в яких людське життя не має цінності. І, як і в будь-якому комплексі, тут може бути травма. Колись Медуза була прекрасною дівою, якою був зачарований Посейдон. 

Отримавши від Горгони відмову, він виконав свою волю через насильство в храмі Афіни. Вчинок Посейдона – результат сильного афеĸту, що не піддається контролю Его та існує у внутрішньому світі, як некерований гнів, здатний усе зруйнувати.

 Афіна ж наділила Горгону жахливою силою – перетворювати поглядом все живе на камінь, сковувати все жіноче в кайдани жахливого. Так і травми можуть робити нас кам’яними й заморожувати здатність любити, співчувати.

Афіна – богиня-діва, символ мудрості, вона являє собою межу жіночого в психіці, яка не передбачає чуттєвої спонтанності, емоційної свободи. 

Вона народжена з голови Зевса, приречена бути дочкою батька та підтримувати патріархальний світ. Можливо, в Афіні пригнічена енергія Горгони. 

Народження Афіни було також травматичним і не отримало благословення матері-першооснови, яка дає благословення чуттєвій фемінності.

Подвиг Героя Персея у міфології Стародавньої Греції пов’язаний зі вбивством Медузи Горгони. Можливо, нам слід відшукати всередині свого Персея та, екіпірувавши його необхідними засобами, вирушити за страшною головою Медузи, яка нас змушує страждати, заморожуючи наші почуття.

Герою необхідна допомога, щоб він міг упоратися зі страхами, набратися сміливості, прийняти виклик і зібратися з духом. Гермес, Афіна та німфи дають необхідне спорядження Герою.

Так, Гермес – бог лімінальності та успіху – подарував Персею меч свідомості, щоб бути здатним йти по життю більш усвідомлено, визначати своє ставлення до чогось.

Афіна дає Персею щит, щоб він міг захиститися й дотримуватися поважної дистанції відносно Архетипу. 

Так і ми можемо пізнати Архетип, виробляючи ставлення до нього через образи, опосередковано, щоб не опинитися захопленими й поглиненими архетиповими енергіями. Саме завдяки цій дистанції вдалося обезголовити Горгону.

Від німф Персей отримав шолом володаря підземного царства Аїда, який дає йому можливість у разі небезпеки бути незримим; крилаті сандалії, тобто здатність літати; духовний вимір і сумку, в яку треба покласти голову, тобто здатність утримувати та переносити Тінь. 

З тіла обезголовленої Медузи Горгони народжуються крилатий кінь Пегас – символ перемоги духовного над матеріальним, і воїн Хрісаор – володар золотого меча. Золотий меч – це символ божественного, яке приховане в чоловікові. Так звільняється духовна енергія, яка була ув’язнена.

Повертаючись додому, Персей звільняє Андромеду, яка була прикована до скелі. 

Це цнотлива наречена, жертва чудовиська, яке живе у несвідомому. Незайманість означає щось незачеплене, що є основою цілісності. Так Герой пробуджує душу, яка дрімала й була заточена в несвідомому. 

Андромеда є справжнім скарбом, який привозить Персей додому. Вона є Анімою, тобто душею, яка здатна стимулювати життя.

Міф про перемогу над Медузою Горгоною – це багата розповідь про трансформацію смерті у відродження, зла в добро. Вона дає можливість відчути мудрість життя, його страждання та дати ключі до духовної потенції людини.

Зараз у нашій країні багато справжніх земних Героїв, які захищають нашу землю, роблять щодня неймовірно сміливі вчинки, готові пожертвувати собою заради порятунку своїх побратимів, усіх нас.

Більшість міфів розповідають про героїчну трансформацію свідомості, коли перестаєш думати лише про себе й своє існування і стаєш здатним на серйозні вчинки заради когось чи чогось. Зараз ми щодня спостерігаємо цю героїчну трансформацію чоловіків і жінок, які ризикують своїм життям заради чогось більшого, ніж вони самі. Багато з воїнів добровільно ухвалює таке рішення і обирає собі таку долю. Сьогодні, як ніколи, розумієш фразу Бертольда Брехта з п’єси «Життя Галілея»: «Нещасна та країна, яка потребує героїв», маючи на увазі  політичну ситуацію, а не як символ шляху психологічної індивідуальності. Наші Герої – це наша сила, наша гордість і наш біль.

Ще одна важлива тема – це тема Тіні Героя. Ерель Шаліт у ĸнизі «Тіні на шляху Героя» писав, що Герой без Тіні подібний до Его без душі. Тінь – це кров душі Героя. Не можна стати Героєм, якщо бути тільки доброчесним. Біль може спустошувати, якщо не усвідомлювати своєї Тіні.

Джозеф Кемпбелл у книзі «Тисячоликий Герой» писав: «Учорашній герой завтра стане тираном, якщо не принесе себе в жертву сьогодні…». Після закінчення війни важливо, щоб воїн, повертаючись додому, залишив все героїчне на полі бою. Інакше енергія воїна може руйнувати у мирний час. У міфі про Персея Герой повертається додому з коханою жінкою, яка насичує його душу й відроджує до життя. Повернутися до нормального мирного життя – непросте, але надто важливе завдання для нашої країни, яка повинна відбудувати зруйноване й розвиватися далі. Можливо, наше співчуття, повага й розуміння впливу наслідків війни на психіку наших земних героїв можуть бути також першими кроками до зцілення їхніх душ.

В Україні є свої національні міфологічні Герої, які можуть додавати сил, ставати опорою, надихати на подвиги у такий тяжкий час. Це перш за все українські козаки. Вони завжди були явищем містичним, таємничим та дивовижним.

Хочеться сьогодні представити Архетип Козака Мамая. 

Козак Мамай – це збірний образ народного героя України, про який складалися легенди та байки. Це символ мужності, сили та волелюбності, який був особливо поширений в Україні у XVIII-XIX (у вісімнадцятому — дев’ятнадцятому) століттях, це втілення образу захисника рідної землі. Картини з Мамаєм часто висіли в українських хатах у кутку поряд з іконами. 

На них не збереглися імена авторів, їх надто багато, і це явище по праву можна називати «народним живописом». На картинах з Козаком Мамаєм завжди зображується певний набір предметів, а саме: дуб, кінь, спис, трубка для тютюну, бандура (або кобза), чарка, шапка, зброя. Дуб – символ роду, дерево – життя та життєвої сили. Кінь – це найкращий друг ĸозаĸа, його соратник у мирний і воєнний час. Він є символом волелюбності, відданості та самопожертви. Спис, як і чарка, нагадували про швидкоплинність життя і постійну загрозу, яка чекали на козака. Адже спис ставили на місці поховання, а посуд і чашу «брали з того світу». Вони були як символ долі. Шабля – символ перемоги. На картинах козак не тримає зброї в руках, але й далеко від себе не відпускає її. Так, у разі необхідності, миролюбний козак може швидко захистити себе. Як правило, Мамай сидить у буддистській позі. Здається дивним, що знаменитий герой зображений не в бою з ворогом, а під час відпочинку. Він виглядає спокійним, розслабленим і трохи замріяним. Його внутрішня сила розгортається в спокої, а не в активних діях. Можливо, в цьому стані глибше сприйняття, усвідомлення світу й самопізнання.

Мамай і мандрівник, і воїн, і казкар, і чаклун (у козаків він називався характерником), і мислитель-філософ. Сміливець з’являвся, коли інші запорожці потребували його допомоги, умів перетворюватися на тварин, зупиняти кров і заживляти рани, ловити кулі голими руками, ходити по воді та вогню, ставати невидимим і наганяти на ворогів панічний страх. Не менш важлива грань образу персонажа – чутливість до краси, емоційність і тонкий ліризм. Не дарма на більшості картин присутня бандура чи кобза, що підкреслює поетичну натуру і естетизм козака. Бандура розкриває його душевні рухи, думки і втомлену скорботу.

Звучання струн не завжди радує або кличе до подвигів – це і плач за тими, хто покинув тлінний світ, і заклик згадати побратимів, які загинули в боротьбі за незалежність. Мамай втілює в собі і жіночий, і чоловічий початок. «Я філософ, але воїн. Я вільний, бо ось моя зброя і ось мій кінь. Я розслаблений, або принаймні здаюся таким. Я думаю свої думи, я палю, я відпочиваю, і якщо ти мені друг – сідай поряд, візьми пляшку, випий і закури. Я буду грати на бандурі, а ти можеш співати, якщо захочеш. Але якщо ти мені не друг, то для тебе у мене є спис, шабля і пістоль. І дерево, на якому я тебе повішу. Не займай мене, бо тобі не сподобаються наслідки. Просто не займай».

Джозеф Кемпбелл описував у книзі «Сила Міфа», що в одній з індуських книг про політику сказано, що правитель повинен тримати в одній руці знаряддя війни — велику палицю, а в іншій пісню, що закликає до миру й спільних дій. І цей опис схожий на нашого українського героя Мамая. Мамай був воїном- характерником Запорізької Січі, яку можна по праву вважати першим політичним формуванням на території України, оскільки в неї були всі ознаки республіки. Вона була незалежною і всі європейські країни намагалися налагодити з нею дипломатичні відносини. Запорізька Січ – це можна сказати була душею України, де їхня сила була в об’єднанні багатьох народів та повага до різних культур та мов  .           До козаків приїжджали з різних країн повчитися і військової майстерності, і мудрого керування всередині. 

Незважаючи на сувору дисципліну, Запорізька Січ жила за принципами повної демократії. Усі важливі рішення ухвалювалися виключно загальним голосуванням. У похід ĸозаĸи завжди вирушали лише з правої ноги, демонструючи тим, що йдуть на «праву справу».

Носити «оселедець» на голові міг тільки той, хто пройшов усі попередні випробування і був посвячений у козаки. Носили «оселедець», закручуючи за ліве вухо.

Таємною зброєю в Запорізькій Січі були воїни-характерники, яким і був Мамай. Вони з дитинства розвивали у собі надприродні здібності. Найбільш яскравою і незвичайною рисою характерників була їхня невразливість для куль і шабель. Будь-який ĸозаĸ-хараĸтерник міг відчути, коли в нього летить куля, – у нього ставала холодною потилиця, і він швидко ухилявся від кулі. Також характерники вміли знаходити скарби, замовляти рани, повертати до життя мертвих, напускати туману на ворогів. Якщо з тактичною метою потрібно було сховатися від переслідувачів, козаки огороджували себе списами й входили в особливий психоенергетичний стан. Вороги, приймаючи їх за очерет, проходили повз. Козаки створили особливу техніку «козачий спас» – психологічний вплив на ворога.

Одним із відомих і реальних героїв Запорізької Січі був український козак Іван Сірко – полководець, який не програв жодної битви. Він здобув перемогу в  у 65 (шістдесяти п’яти) боях і обирався кошовим отаманом дванадцять разів. Він також був воїном- характерником.

5 (п’ятого) липня 1710 (тисяча сімсот десятого) року була ухвалена Конституція гетьмана Пилипа Орлика, де були прописані права та обов’язки всіх членів Війська Запорізького. Вона вважається першою офіційно визнаною українською Конституцією.

На жаль, у 1792 (у тисяча сімсот дев’яносто другому) році Запорізька Січ була ліквідована Катериною ІІ. Але дух Запорізької Січі і сьогодні надихає громадян нашої країни.

Я хочу закінчити свій виступ хором 407 (чотирьохсот семи) бандуристів, які виконали твори Тараса Шевченка у Львові 2019 (дві тисячі дев’ятнадцятого) року, що стало національним рекордом. Бандура – символ нескорених, які хоч і поклали своє життя, але гідно пронесли по ньому людяність та зберегли духовні цінності.